ЗОСЬКА ВЕРАС

Шаргацяць па дарозе

                                    чыесьці самотныя РєСЂРѕРєС–,

Праплываюць РјС–Р¶ зорамі  

                                            С‡РѕСћРЅС‹ заманлівых СЃРЅРѕСћ.

Высыхае надзея,  

                           нібыта сьлязінка РЅР° РІРѕРєСѓ.

Р† ніхто РЅРµ пастукае  

                                С– РЅРµ напіша лістоў.

Гэта РЅРѕС‡, гэта дождж,  

                                    гэта восень – СЃСЏСЂСЌРґР·С–РЅР° лёсу.

Але СћСЃСЏ Беларусь  

                             СЃРѕРЅ-травою РЅС–Р±С‹ парасла.

І на Млечным Шляху

                                    грукацяць нетаропка калёсы –

Ад’язджаюць Мятлушкі,  

                                         СЏРєС–Рј РЅРµ хапае цяпла.

Адлятаюць Сѓ вырай,  

                                   РґР°Р»РµР№ ад халоднай Айчыны,

Р† аблокі, С– птушкі, С– РєРЅС–РіС–,  

                                       С– нават СЃСЏР±СЂС‹.

РќСѓ Р° РјС‹ застаёмся  

                              ўслухоўвацца Сћ РєСЂРѕРєС– начныя.

Ну а мы застаёмся –

                                   С– Р±СѓРґР·Рµ РІСЏСЃРЅР° РЅР° двары.


  Р›. Рублеўская