Пад белай страхою стаіўся пасёлак,

      Прымоўклі навокал лясы,

Мільёны, мільярды халодных вясёлак

      Убралі СЃСЊРЅСЏРіРѕСћ абрусы.

І колькі тут ясных, бліскучых іскрынак

      РќР° сьнезе марозным, СЃСѓС…С–Рј!

Як ціха! Як соладак тут адпачынак

      РњС–Р¶ лесу Сћ пасёлку глухім!

Мы так разважалі і так успрымалі

      Спакой неабыклы С– глуш,

І несьлі далёка нявідныя хвалі

      Суладнасьць С– Р·РіРѕРґСѓ РґР·СЊРІСЋС… РґСѓС€.

За днямі дні пойдуць звычайнай дарогай,

      РќС–Р±С‹ несупынны струмень...

Мой дружа! Нам радаснай песьняй з былога

      РЈ памяці ўстане той дзень.